У сучасній урологічній практиці лікування багатьох захворювань верхніх сечових шляхів вже складно уявити без використання внутрішніх стентів. Показаннями до їх застосування є необхідність досягнення наступних ефектів:
І. Внутрішньопросвітне відведення сечі при обструкції сечоводу різної етіології та локалізації:
а) пухлиною сечоводу, заочеревинного простору, прилеглих органів;
б) стриктурою сечоводу, мисково – сечовідного сегменту;
в) каменем;
г) ретроперитонеальним фіброзом;
д) після ендоскопічних операцій.
ІІ. Візуалізація сечоводу при відкритих хірургічних та лапароскопічних втручаннях шляхом передопераційного стентування;
ІІІ Шинування та дренування сечоводу і мисково-сечовідного сегменту після відновлення прохідності і накладення анастомозів;
ІУ. Досягнення пасивної дилятації (розширення) сечоводу:
а) перед уретероскопією;
б) з метою профілактики утворення «кам’яної доріжки» і обструкції після
дистанційного дроблення каменів.
Найближчим часом після стентування у Вас можуть з’явитися так звані «стент – асоційовані симптоми», які будуть Вас супроводжувати весь термін знаходження стенту в організмі.
До таких симптомів належать:
Не хвилюйтесь !!! Всі ці симптоми зникнуть після видалення стенту. У вас відразу виникне запитання: « А як видаляється цей стент?» Хочу Вас заспокоїти, ця процедура не складна і займає 1-2 хв і проводиться під місцевою анестезією. В уретру вводиться спеціальний гель з анестетиком, після чого, через деякий проміжок часу, в сечовий міхур вводиться спеціальний інструмент (цистоскоп) і за допомогою щипців видаляється стент. Після процедури деякий час буде дискомфорт в уретрі і можуть появитись домішки крові в сечі. Через тиждень бажано зробити контрольне УЗД сечової системи на предмет відновлення адекватного відтоку сечі з нирки.